-         збереження   і  зміцнення   здоров'я   дітей;

-         розвиток   творчих   здібностей   дітей.

-        виховання екологічної культури, дбайливого ставлення до природи;

-         фізичне виховання – основа для забезпечення здорового способу життя дошкільнят;

-         ігрова діяльність дітей та керівництво нею.

-          «Українське дошкілля » ,   програма для дітей дошкільного віку

     -  "Впевнений  старт", програма для дітей старшого дошкільного віку.

Проблема підготовки дитини до шкільного життя ніколи не виходила з рангу актуальних. Сьогодні її значимість підсилюється ще й особливим розумінням ролі дошкільного дитинства у становленні особистості. Життя переконливо стверджує, що це той віковий період, який забезпечує саме загальний розвиток дитини, що є фундаментом для надбання надалі будь-яких спеціальних знань, умінь, навичок і оволодіння різними видами діяльності. Звідси і відповідна значимість повноцінної реалізації завдання дошкільного виховання -всебічне сприяння розвитку дитячої індивідуальності, забезпечення розвитку тих психічних новоутворень, які є основою саморозвитку дитячої особистості. Саме вони і забезпечують їй нормальне входження у наступний тривалий, важливий і складний період шкільного навчання.

Говорячи про готовність до шкільного учіння, важливо насамперед діагностувати рівень дошкільної психологічної зрілості, а не шкільної. Цілком зрозуміло, що лише психологічно зрілий дошкільник здатний до соціальної адаптації і адекватного входження у навчальну діяльність школяра. Найпершим питанням тут є грамотне визначення змісту поняття «дошкільна зрілість» у психологічному і фізіологічному сенсі. Відомо, що дошкільну зрілість психологи визначають як цілісний психічний стан дитини-дошкільника з оптимальним рівнем розвитку якісних новоутворень, для яких дошкільний період є сенситивним. Основними серед них є такі:

• сформовані соціальні емоції, здатність до емоційної децентрації вміння стати на позицію іншого, відчути його настрій, здатність відгукнутися на переживання співчуттям, співучастю (здатність до емпатії як афективно-пізнавальне утворення);

• розвинута уява;

• достатній рівень розвитку наочно-образного мислення;

• довільність психічних процесів та саморегуляція;

• сформовані мотивація комунікативної соціальної активності;

• адекватна самооцінка.

У реальному житті дорослі, турбуючись про підготовку дитини до школи, найменше уваги звертають на ігрові дії дитини. А між тим психолого-педагогічна наука і практика щораз стверджують, що у дитини, яка не «прожила» повноцінно всі етапи розвитку власної ігрової діяльності від маніпулятивних ігрових дій до ігор за правилами, значно затримується формування відповідної мотивації учіння. Такі діти, за твердженням видатного психолога Лева Виготського, не піднялися до кризи семи років, коли гра вичерпує свої розвивальні можливості, істотно виділяється роль правила, а «зоною найближчого розвитку» стає учіння.

Власне, так звана «вхідна» шкільна діагностика має виявляти, наскільки повноцінно дитина прожила попередній період розвитку. Міцно закарбоване у свідомості і відповідних чиновників, і пересічних дорослих визначення дошкільного дитинства як підготовчого етапу до шкільного навчання було спричинено поширенням у практиці дитячих садків формалізованої і чітко регламентованої системи навчання дітей, яке за більшістю ознак подібне навчанню у першому класі школи. Розгорнута справедлива критика такого підходу на ґрунті визначення самоцінності дошкільного дитинства породжує інший перекіс - майже повну відмову від систематичного, спеціально організованого навчання, намагання замінити його грою, вільною імпровізованою діяльністю з дітьми. При цьому є загроза не скористатися можливостями сенситивного періоду природного розвитку навчальної діяльності дитини на етапі інтенсивного присвоєння нею громадського досвіду, що може призвести в майбутньому до виникнення труднощів при формуванні навчальних умінь та навичок у період шкільного життя.

Водночас виникає небезпека і для самої ігрової діяльності. Переважна спрямованість на розв'язання дидактичних завдань руйнує гру як дитячу самодіяльність, як засіб самовираження особистості дитини. Усе це, врешті решт, завдає серйозної шкоди розвитку дитини. Адже гра для дошкільника - діяльність, що забезпечує розвиток основних новоутворень, які в інших видах діяльності повноцінно не формуються. Маємо на увазі передусім уяву, довільність, саморегуляцію, мотиваційну основу комунікативної соціальної активності, самооцінку. Саме тому характер провідної діяльності дошкільника і є головним показникомпсихологічного віку дитини.

У психолого-педагогічних і методичних посібниках сьогодні можна зустріти кілька різних схем визначення параметрів дошкільної зрілості. Щоправда, більшість з них носять назву «параметри шкільної готовності». Саме тому основними показниками в них служать ті новоутворення, які за логікою законів психічного розвитку з'являються лише у процесі самого учіння в школі, а не в дитячому садку. Для визначення дошкільної зрілості має йтися про якісні новоутворення, притаманні саме дошкільному дитинству, які на етапі вступу у шкільне життя досягають оптимальної зрілості.

Для успішного учіння в школі істотне значення мають такі пізнавальні здібності: здатність самостійно аналізувати ситуацію; здатність виявляти якості, істотні для виконання завдання; розвиток децентрації - вміння змінювати свою точку відліку при виконанні наочних завдань і в ситуаціях спілкування; розвиток задумів - уміння створювати ідею майбутнього продукту та план її реалізації.

Неабияку роль в оволодінні учінням відіграє уява. Це насамперед незамінний місточок між образним і понятійним, логічним мисленням. Уява - один із важливих психічних процесів, що безпосередньо бере участь у будь-якому творчому процесі людини на різних етапах її життя та забезпечує засвоєння різних форм людської культури в онтогенезі. Уява формується разом із допитливістю дитини ще в ранньому віці, але свого інтенсивного розвитку й особливого значення набуває саме у дошкільному віці. Завдяки уяві дошкільник оволодіває сферою свого можливого майбутнього, будь-яка дитяча діяльність (малювання, ліплення, конструювання тощо) набуває цілеспрямованого характеру.

Вступ дитини до школи означає для неї перехід до нового за змістом життя - навчальної діяльності, а для неї самої - до учіння. Це потребує відповідних змін у свідомості, у ставленні до навколиш­нього світу, до інших людей і до самої себе. У ході освітнього процесу в дошкільному закладі свідомість дитини має бути підготовлена до сприйняття учіння як соціально значущої діяльності, так само важ­ливої, як праця дорослих.

Перехід дитини у школу необхідно розглядати не як зміну ігор і занять у дитячому садку на серйозну роботу на уроці і необхідність виконувати домашні завдання. Це початок нового етапу у житті дитини. Відбувається зміна всього способу життя, турбот і інтересів дитини, її діяльності, самопочуття у новому колективі однолітків, відносин з людьми, що її оточують, і, зрештою, власної соціальної позиції. Цей новий етап життя вимагає точного і постійного дотримання досить жорсткого порядку в часі, використання і збереження речей теж у певному порядку. Сама навчальна діяльність, яка є провідною для школярів, теж регламентована: потрібно писати лише ті знаки, і так, і там, і в тій послідовності, як диктує вчитель. Шкільному життю має підпорядкуватися весь час дитини, весь новий розпорядок дня. Різко змінюється мікроклімат, зміст і характер взаємин дитини з близькими дорослими, новими товаришами по класу, дорослими у школі.

Усі ці нові деталі дитячого життя природно змінюють і ставлення дитини до себе: поступове усвідомлення нових обов'язків, нових прав, нового статусу «я - школяр» - перший крок до шкільної зрілості.

Майстерність виховного впливу дорослих, як неодноразово наголошував Григорій Костюк, полягає у пробудженні й спрямуванні саморуху, саморозвитку, самостійної діяльності дитини, її пізнавальної активності, творчої ініціативи у розв'язанні як життєвих, так і спеціально створених дорослим ситуацій. У дошкільному дитинстві пізнавальний інтерес виникає й розвивається не сам собою, а лише за умови спілкування з близькими дорослими, які і є прикладом для наслідування.

«Пиши рівно! Старайся! Брудно!» — чи знайдуться серед нас щасливчики, у чиїх зошитах у початкових класах не зустрічалися б подібні вчительські ремарки. Проте першокласник зазвичай не зовсім розуміє, що конкретно потрібно зробити, щоб вчителька була задоволена. Та й батьки зчаста не знають, як допомогти малюку освоїти пропис. Тож нерідко усе сходить на гримання, сльози й сварки, а почерк у дитини так і залишається негарним

         Невже людство й досі не винайшло способу, як зробити на­вчання письма не таким складним та ефективнішим? Зви­чайно, такий спосіб є. Секрет у тому, щоб правильно організувати процес підготовки до письма. Щоб дитина могла вільно оволодіти необхідними для письма навичками,потрібно дотримуватися пев­ної послідовності. Для цього розроблено спеціальну систему вправ, розбиту на десять етапів або кроків. Тож завдяки такій системі робо­ти у майбутнього першокласника поступово сформуються необхідні для письма навички і, прийшовши до школи, він без особливих труд­нощів виконуватиме завдання у прописах. Зупинимося на кожному кроці детальніше.

Ще до того, як дитина почне оволодівати навичками письма, не­обхідно привчити її правильно сидіти. Бо неправильна поза не лише нашкодить зору і поставі дитини, а й перешкоджатиме формуванню у неї правильних рухів, необхідних для письма. Тож не сподівайтеся, що дитина, сидячи у неправильній позі за столом, швидко навчить­ся писати. Виправити ж неправильну позу, коли малюк вже звикне до неї, не просто важко, а практично неможливо.

Тому необхідно одразу ж привчати дошкільника дотримуватися таких нескладних правил:

·        сидіти прямо;

·        спиратися на спинку стільця;

·        не спиратися грудьми на стіл;

·        ноги тримати прямо, з упором на підлогу або підставку (якщо стілець занадто високий);

·        тулуб і голову тримати рівно;

·        обидві руки — на столі, при цьому лікті виступають за край столу;

світло при роботі падає зліва (у шульг — справа).

                   Від розміщування зошита на столі та уміння правильно трима­ти ручку залежить не лише почерк, а й постава дитини. Тому допоки цей етап не буде твердо засвоєний, не варто переходити до наступ­ного. Зауважте, праворукі й ліворукі діти мають по- різному розмі­щувати зошит на столі і тримати ручку.

                   Поради для праворукої дитини:

•      зошит слід трохи нахилити вправо, щоб його нижній лівий край був на рівні середини грудей. Таке положення зошита дасть змогу вільніше пересувати руку вздовж рядка;

•       зошит спочатку потрібно підтримувати лівою рукою знизу, а коли сторінку буде майже заповнено — зверху;

•       ручку слід класти на лівий бік середнього пальця. Вказівним пальцем потрібно притримувати ручку згори, великим — з лівого боку. Усі три пальці мають бути злегка зігнуті. Вказівний палець не повинен прогинатися. Рука під час письма має спиратися на верхній суглоб загнутого всередину мізинця. Вказівний палець слід тримати на відстані 2 см від кінчика стержня.

Поради для ліворукої дитини:

•    зошит слід розмістити ближче до лівої руки і трохи нахили­ти вправо;

•    ручку потрібно брати трохи вище — на відстані 3—4 см від кінчика стержня. Вказівний палець потрібно практично не прогинати. Ручку слід класти плоскіше вздовж велико­го пальця. Кута між ручкою і кистю практично не повинно бути.

                   У 5—6 років, коли починається підготовка до письма, у дітей ще не сформовано поняття «вгору» і «вниз», «справа» і «зліва», «посе­редині». Зчаста, навіть прийшовши до першого класу, діти просто не розуміють, що має на увазі вчитель, кажучи, наприклад: «Заокруглю­ємо донизу і вліво».

                   Тож спочатку дитина має освоїти поняття «вгору», «вниз», «справа», «зліва», «посередині» у грі, без графічних рухів (див. Дода­ток).Коли вона зрозуміє, чого від неї хочуть, слід запропонувати їй з'єднати точки за стрілочками у заданому напрямку: «вгору», «вниз», «вправо», «вліво».

Увага! Необхідно домагатися, щоб рух дійсно починався і за­кінчувався у заданій точці.

                   Дошкільник має навчитися розрізняти, розуміти і відчувати, що його рука дійсно може вільно рухатися у різних напрямках.

Непаралельність штрихів — найчастіше порушення почерку. До того ж зазвичай діти не розуміють, чому вони пишуть негарно, а дорослі не можуть їм цього пояснити. Домагатися паралельності за допомогою трафаретів і косих лінійок безглуздо, бо коли дити­на перейде до роботи на аркуші без розлініювання, потрібно буде освоювати навичку наново. Ліпше відпрацювати її на до письмовому етапі.

Для цього поясніть дитині, що таке паралельні лінії. Найпро­стіше визначення — рівні лінії на однаковій відстані одна від од­ної.

Поясніть і покажіть, що всі вертикальні і навскісні штрихи по­трібно писати тільки зверху вниз, а горизонтальні — тільки зліва на­право.

Найефективніший спосіб тренування — штрихування.

Увага! Для роботи обирайте невеликі малюнки, щоб штрихові лінії не були занадто довгими. Важливо не багато штрихува­ти, а робити все правильно.

Півовали — складова частина як друкованих, так і письмових букв. Малювати ці елементи дитині досить складно, оскільки потріб­но враховувати:

•     орієнтування у просторі;

•    співвідношення висоти і ширини.

При виконанні таких фігур необхідно звертати увагу на поло­ження руки: кисть має спиратися лише на мізинець.

Щоб круг або овал не перетворювалися на карлючки, необхідно витримати чітку траєкторію руху, що для дитини 6 — 7 років досить складно.

Тож для тренування навички корисно «розкручувати» і «закру­чувати» спіралі.

Щоб побачити і чітко зрозуміти, чим відрізняються круг і овал,

корисно малювати ці фігури поруч і порівнювати.

         Нерідко дитина непогано оволодіває написанням окремих букв, але при спробі написати слово перші декілька букв зазвичай пра­вильні, а от наступні стають меншими, змінюється нахил, пропор­ції. Це відбувається через те, що дитина не вміє вільно рухати руку вздовж рядка, напружує її, жорстко спирається на мізинець або на всю руку.

Щоб цього не сталося, треба на попередньому етапі навчити дитину вільно рухати руку вздовж рядка. Для цього варто обира­ти великі графічні елементи: «хвилі», «хмари», «дороги з гірками». Спочатку слід запропонувати дитині «проїхати широкою дорогою», потім — «вузькою стежиною». Потрібно розпочинати з пунктирних ліній, а коли вони почнуть виходити, можна вчити дитину виконува­ти суцільні лінії, не відриваючи руки.

Ознайомлення дитини з алфавітом рекомендуємо поєднувати з аналізомелементів букв та їхніх з'єднань, конструюванням букв із сірників або з інших матеріалів.

На цьому етапі дитині необхідно зрозуміти, що таке робочий рядок, його нижня і верхня межа, серединна лінія. Написати навіть найпростіші і добре відпрацьовані елементи друкованих букв у ро­бочому рядку — нове й досить не просте завдання для 6—7-річної ди­тини.

Під час цієї роботи діти усвідомлюють, що «палички» і «кружеч­ки», які вони пишуть, — це елементи букв. Оволодівши конструю­ванням друкованих букв, засвоївши спосіб їх розміщення у рядку, дитина легко вчиться робити те саме і з письмовими буквами.

Коли восьмий крок засвоєно, дитині нескладно навчитися пи­сати друковані букви у рядку. Щоб закріпити зоровий образ букви і уникнути механічного копіювання, корисно виконувати завдан­ня типу «допиши букву». Точки початку руху і стрілки допомагають сформувати правильну траєкторію рухів при письмі.

Крім того, при виконанні таких завдань:

•    закріплюється зоровий образ букви;

•    удосконалюється система рухової координації;

•    відпрацьовується уміння чітко виконувати інструкцію, ви­значати послідовність дій.

                   Фактично, дев'ятий крок завершує дошкільний етап підготовки до письма. Наступний, десятий крок варто починати опановувати тільки у школі. Його побудовано так само, як і попередні: на основі усвідомленого виконання графічних рухів, подальшого вдосконален­ня зорово-просторового сприйняття, зорово-моторної координації, здатності до аналізу і синтезу, довільної регуляції уваги і організації діяльності. Але це вже тема для окремої розмови на сторінках видан­ня для шкільних педагогів.

Нікого не треба переконувати в тому, що навчання дошкільнят має бути ігровим, а отже роль різноманітних дидактичних ігор у ньому неоціненна. Тож плани і конспекти виховате­лів рясніють назвами ігор. Насправді ж слова "Діти, зараз будемо гратися" досить часто передують звичайним навчальним вправам. Запобігти підміні понять дидактична гра та вправа, усвідомити структуру цих форм роботи, їх особливості і місце в навчальному про­цесі допоможуть такі методичні рекомендації.

Для переорієнтації дошкільної освіти з навчально- дисциплінарної моделі на особистісно орієнтовану особ­лива роль надається дидактичній грі та іграшкам. Вико­нуючи неабияку навчальну функцію, вони забезпечують дитині психологічний комфорт, дають можливість прак­тично застосовувати знання, а відтак сприяють станов­ленню її життєвої компетенції. З раннього віку малята знайомляться з навколишнім світом, отримують відомості про різні предмети, їхні ознаки та особливості. Як пра­вило, ці знання неповні та невпорядковані. Для їх уточ­нення та систематизації, а також практичного викорис­тання застосовують дидактичні ігри. Цей вид діяльності відомий з давніх-давен, згадаймо такі ігри для наймо­лодших, як "Печу-печу хлібчик", "Теслярики-молодці", "Сорока-злодійка". З'являються й сучасні новинки, час­то створені на зразок популярних телевізійних пере­дач: "Поле чудес", "Що? Де? Коли?" тощо.

Виховне значення дидактичних ігор полягає в тому, що вони сприяють розвиткові в дітей активності, са­мостійності, віри в свої сили, загартовують волю, нав­чають гідно перемагати та програвати. Цікава гра не набридає, а відтак, дає можливість самовдосконалю­ватися — малюки повертаються до неї знову й знову, запрошують до неї нових партнерів, придумують нові правила.

1. Ігри з дидактичними іграшками:

   - народні дерев'яні іграшки: мотрійки, кулі, гри­бочки;

- інші складально-розбірні іграшки та вкладки.

Вони розвивають сенсорні здібності, дають можливість дітям раннього віку вправлятися в розрізнені величини, фор­ми, кольору. Така іграшка сама спрямовує дії малюка (грибочок не складається, доки дитина не добере пот­рібні деталі).

2. Навчальні ігри з правилами:

- словесні та словесно-рухові ігри без опори на на­очність ("Скажи навпаки", "Фарби", "Садівник", на виявлення алогізмів тощо);

- настільно-поліграфічні ігри (лото, доміно, марш­рутні ігри).

У роботі з дітьми не варто обмежуватися використан­ням одного виду ігор, а натомість слід намагатися засто­совувати якомога більше різноманітних варіантів. На­приклад, вивчаючи тему "Свійські тварини", можна пограти і в словесні ігри ("Відгадай за описом", "Хто біль­ше назве", "Небилиця"), і в настільні — маршрутну чи карткову. Розробляти ігрові посібники, продумувати зав­дання та структуру гри нелегко. Про це свідчать і ре­зультати всеукраїнських конкурсів на кращі ігрові посіб­ники, які систематично проводить науково-методичний відділ ігрових посібників, іграшок та ігрових середовищ НМЦ засобів навчання МОН України.

Найпоширеніша помилка, якої припускаються вихо­вателі, розробляючи ігрові посібники, — спрощення структури дидактич­ної гри до рівня вправи, адже не беруться до уваги такі важливі елементи , як ігрове завдання та ігрові дії.